Один на один з хижаком.

Один на один з хижим птахом.

Ось така «картина», яку читачі можуть бачити на фото, постала перед очима нещодавно, коли ми з друзями були проїздом в одному з сіл Корюківського району. На мотузці головою до низу теліпався мертвий шуліка. «Мабуть «проштрафився», тому й покарав хтось із тутешніх мисливців пернатого злодія» - подумалося, коли виходив з машини, щоб зробити фотознімок. Кілька разів «клацнувши» фотоапаратом, роззирнувся навкруги і помітив, що до нас наближається літній чоловік. Привітався. Назвався Григорієм.
– Бачу сподобався вам цей нахаба. Ох і повоював я з ним… - почав розповідати. – Правда й не без втрат…
А далі ось таке повідав: «Чую з хати, що кури мої лемент здійняли. І що їх там, думаю, так перелякало? Вигулюються ж вони в мене під навісом із сітки, щоб не поперелітали куди не треба. Зверху ж, відповідно, також сіткою захищені… Я до них притьмом, а там оцей шуліка вже напосівся зверху на найбільшу курку та й дзьобає її з таким завзяттям, що аж пір’я з неї летить!» Схопивши палицю, яка лежала неподалік, розповів далі, чоловік з криком кинувся на хижака та давай лупцювати того, щоб відпустив свійського птаха. Непроханий зайда таки полишив бідолашну і почав було стрибати по загороді та втікати, але, отримавши кілька влучних ударів, забився в куток і притих.
– Я подумав, що прибив живодера. Нахилився над ним, руку протягнув, щоб узяти, а він як вчепиться в неї своїми пазурами… - показує подряпини. – Схопив тоді його за горло іншою рукою та давай бити агресора вже об землю. А наостанок ще й ногами потоптав, ну, щоб для вірності…

Тільки після того, як переконався в тому, що хижак мертвий,  Григорій відійшов від нього й почав обдивлятися  своїх курочок-чубарочок. Налякані всі були та наче без пошкоджень, окрім тієї, на яку було здійснено напад. Забрав, каже, до хати, йодом рани обробив, але через деякий час вона все ж померла…
– Мабуть завдані рани були несумісні з життям, - сумно закінчив розповідь. – А отого бандюка я спеціально на дерево підвісив – щоб іншим його «сородичам» наука була! Бо бач, як знахабніли: пішки вже до сараїв заходять!
На прощання ж ми з друзями побажали чоловікові міцного здоров’я  та успіхів у веденні свійського господарства, бо знаємо, як зараз важко пенсіонерам без цього живеться. А ще після почутої розповіді прийшла на думку приказка, яку трохи перефразував і залишив без кінцівки, щоб читачі самі могли додумати, а саме: «Хто до нас з гострими пазурами прийде, той…»
Що не кажіть, а все ж актуально для сьогодення…