До 125-річчя О.С.Корнієвського

21 березня виповнилося 125 років з дня народження відомого майстра народних інструментів, бандуриста, кобзаря-лірника, Почесного громадянина м. Корюківка Олександра Самійловича Корнієвського.

Олександр Самійлович – майстер народних інструментів зі світовим ім’ям , новатор і винахідник нової української бандури, бандурист. Почесний член Музично-хорового товариства України з 1970 року.

Народився в с. Данилівці  Сосницького повіту Чернігівської губернії  (тепер це Менський район Чернігівської області) 21 березня 1889 року в родині нащадка запорозьких козаків. Батько майбутнього майстра, Самійло Кирилович (1839 – 1929 рр.) у 1861 -1873 роках відбував військову службу на Кавказі, був знайомим з Левом Толстим. Вже пізніше, коли Самійло займав посаду волосного писаря у Мені, Толстой двічі бував у нього, таємно подорожуючи по Чернігівщині. Олександр навчався у парафіяльній школі у Данилівці. У 1907 році закінчив ремісниче училище у Мені, здобувши фах столяра-червонодеревника.

Ще підлітком навчився грати на скрипці, почав пробувати майструвати музичні інструменти. Першу свою бандуру зробив ще у 1906 році на замовлення  земляка відомого кобзаря  Терентія Пархоменка. У нього ж опанував гру на бандурі. Становлення  О.С. Корнієвського як бандуриста й майстра музичних інструментів тісно пов’язане із заснуванням Миколою Лисенком класу бандури в його музично-драматичній школі у Києві. Для неї юнак виготовив 2 бандури. Так починалася слава. Його замовниками часто були люди заможні, отже доводилося враховувати побажання , щоб інструмент мав не тільки чудове звучання, а й ззовні мав мистецький вигляд. За порадою М. Лисенка, В. Самійленка та інших шанувальників бандури О. Корнієвський додає підструнки для дієзів та бемолів і надає бандурі хроматичного звучання, збільшує діапазон октав з двох до чотирьох – п’яти. Саме ця, нова, удосконалена бандура стала інструментом на якому можна виконувати будь-який музичний твір. 1913 року на Всеросійській виставці  бандури майстра відзначено бронзовою медаллю.

Проте удосконаленою бандурою були дуже невдоволені сліпі кобзарі, які не могли освоїти гру на ній . До того ж їх дратувала концертна діяльність зрячих молодих бандуристів (серед яких навіть з’явились жінки). Заробіток їх також зменшувався.

Крім бандур, майстер виготовляє інші музичні  інструменти , зокрема 1910 року сконструював  і виготовив дворядну ліру, яку вдосконалив 1918 року.

У 22 роки одружується з селянкою з хутора Моховики Євфросинією Кузьминською. Молоде подружжя проживає на квартирі у Мені. Народжуються донька Віра (1913 р.) та син Леонід ( 1916 р) Вже в Корюківці народилися син Олександр (1920 р.), донька Клава (1928 р.). Леонід був музикантом-піаністом, потрапив на заслання у 1937 році. Олександр став гравером.

Під час Першої світової війни Корнієвський служить у війську. З 1915 по 1917 рр. він рядовий 4 –ї роти 149-ї Воронезької дружини, що базувалася у Глухові, потім у Чернігові. Але і тут не забував про мистецтво. На його прохання  дружина привезла бандуру. Почав давати платні концерти, кошти від яких йшли у фонд поранених.

Під час громадянської війни оселяється  з родиною у Корюківці, зводить власний будинок. Сюди стікаються замовлення на бандури, гітари, арфи, цимбали, віолончелі, мандоліни, балалайки з Києва, Причорномор’я, Донбасу, Далекого Сходу,Півночі. У 1927 році інструменти майстра експонуються на окружній виставці у Конотопі. Журі присудило О. Корнієвському першу премію. Його послали демонструвати свої  бандури на республіканську виставку до Харкова, яка на жаль не відбулася. На той час у Конотопі діяла капела бандуристів  «Відродження»». Проведена у місті виставка дала великий поштовх до пожвавлення праці колективу , який збільшився до 50 осіб. Та вже 1933 року капела змушена була саморозпуститися.

Не оминула лиха доля  й Олександра Самійловича. Ще у 1929 році кустар – одноосібник прибуває з родиною до м. Лохвиці на примусові роботи . Згодом всі повертаються до Корюківки ,Корнієвський влаштовується на цукровий завод столярем. Але вже 1933 року засуджується «за виконання контрреволюційних пісень». 1936 року засуджений за ст. 58 ч. 1, ст.. 69 ч. 2 КК УРСР на 6 місяців виправно-трудових робіт. Та страшніше було попереду.  16 серпня  1937 року знову заарештований, звинувачений у проведенні антирадянської, націоналістичної агітації, в участі у контрреволюційній антирадянській організації. Постановою засідання  трійки від 19 листопада 1937 р. Корнієвський Олександр Самійлович засуджений на 10 років виправно-трудових робіт. Покарання  відбував в Амурському залізничному ВТТ  м. Свободний Хабаровського краю. 16 серпня  1947 року він був звільнений. Залишаючись вірним собі, і в таборі зробив бандуру. Потім перебував на засланні в м. Бійськ Алтайського краю. Постановою Президії Чернігівського обласного суду від 10 січня 1959 року рішення «трійки» від 19 листопада 1937 року стосовно Корнієвського Олександра Самійловича скасовано і справа припинена  за недоведеністю злочину. Таким чином він реабілітований. Додому поїхав не одразу: дружина загинула під час березневої трагедії 1943року, будинок спалено, донька Віра загинула у блокадному Ленінграді. До речі, у будинку згоріло велике зібрання українських народних музичних інструментів, що їх майстер виготовив за давніми зразками. В 1961 році майстер купив собі окремий будинок у Корюківці.

У ці роки, бувши вже у похилому віці, майстер-музика увесь час перебував у пошуку. У 50-ті роки виготовляє ліру з хроматичними басами, поліпшує її звучання. Конструює новий інструмент – бандурину. Інструмент за задумом автора повинен був замінити дві бандури і акордеон; мав вигляд бандури, яка встановлювалась на спеціальній підставці. З обох боків інструменту були почіплені 146 струн. Останню свою 180-ту двогрифну бандуру «Ювілейну» зробив 1980 року.Бандури роботи Корнієвського з чистим звучанням,оздоблені орнаментами з перламутру розійшлись по всій Україні і далеко за її межами. Багато з них демонструються в музеях. Окремі зразки бандур, зібрані керівником капел бандуристів О. Ф.Нирком, зберігаються в кімнаті-музеї Ялтинської самодіяльної капели бандуристів ім.. Руданського. Бандури Корнієвського зайняли призове місце на ВДНГ у Москві 1955 року. крім  цього він виготовив більше 100 балалайок, гітар (у тому числі двогрифних), мандолін, більше десятка скрипок. Добре грав на лірі, бандурі, скрипці, інших музичних інструментах. У нього вчилося грати багато бандуристів.

Помер Олександр Самійлович 31 січня 1988 року проживши 98 років. Його справедливо називають українським Страдіварі. Корнієвський розумів, що українському суспільству потрібен сучасний, удосконалений, естетично довершеної форми інструмент, який би символізував і втілював національну музичну культуру. Цю потребу він відчував інтуїтивно і її втіленню віддав усе своє життя, уміння, дарований Богом талант і творче натхнення.

Україна пам’ятає свого майстра. Йому присвячено близько 100 публікацій. Видано книгу-дослідження  М.Шудрі та В.Нечепи  «В рокотанні бандур» Відзначалися його 100-, 110-, 115-річчя з дня народження у Києві, Чернігові, Корюківці. Його іменем названо вулицю і школу мистецтв у Корюківці. У 2007 році Корнієвському присвоєно (посмертно) звання «Почесний громадянин міста Корюківки».