З нагоди Дня Медика.
 |
Тривожні осінь 2013-го та зима 2014-го стали іспитом на громадянську зрілість для сотень тисяч наших співвітчизників, які боролися на Євромайдані та місцевих майданах за право кожного на гідне життя. Коли в столиці почалися сутички, першими на допомогу учасникам протесту проти бандитського режиму Януковича поспішили київські медики. Потім прибули лікарі-волонтери з усіх куточків держави. А координували медслужбу Майдану Максим Іонов та Ольга Богомолець. Сьогодні професор Київського національного медуніверситету ім. О.Богомольця заслужений лікар України, доктор медичних наук ОЛЬГА БОГОМОЛЕЦЬ відповідає на запитання «СВ».
— Що покликало вас на Майдан?
— Той факт, що люди підвелися з колін усупереч злочинній владі й не захотіли далі бути рабами. Я прийшла цілком свідомо, аби своєю скромною участю підсилити цей народний порив: щоб шахтарі та люди інших робітничих професій перестали бути засобом збагачення бандитів, щоб Крим став європейською оздоровницею, щоб на Слобожанщині не «віджимали» бізнес і припинили насаджувати по всій Україні «донецькі» кадри... Я побачила, що на Майдані — ніякі не радикали і не екстремісти, там звичайні, але небайдужі люди, котрих об’єднало прагнення кращого майбутнього для своєї країни.
— Але бойових дій, напевне ж, ви не очікували?
— Звісно, ми вважали, що тиранія не настільки жорстока і дика, адже за вікном — ХХІ століття. На жаль, звір оскалив зуби.
— У найтрагічніші дні, 18-20 лютого, медики опинилися просто на полі бою...
— Ніби передчуваючи лихе, медслужба Майдану на той час уже добре організувалася. Тож вдалося на ходу підготувати мобільні бригади, розгорнути польові операційні, госпіталі, медпункти. Понад 700 добровольців рятували поранених у периметрі Майдану, сотні волонтерів надавали допомогу практично в усіх лікарнях Києва. Взагалі, якщо називати речі своїми іменами, 18 лютого влада влаштувала справжній геноцид українців. Ми нарахували понад 1500 поранених і більше 25 убитих... Вияв особливої жорстокості режиму був у тому, що снайпери стріляли на ураження. Лікарям просто не залишали шансів урятувати мирних протестантів — куля в серце або в голову — і миттєва смерть. Лише до фойє готелю «Україна» таких назносили 12. Тринадцятого нам дивом удалося витягти з того світу... Але сотні поранених у Будинку офіцерів по чотири години чекали приїзду «швидкої». Силовики просто не пропускали медиків до понівечених людей, і в цьому найбільший цинізм того, хто під час виборів дурив країну гаслами «Почую кожного».
— Який характер поранень мали постраждалі?
— Дуже тяжкий. Приносили людей без кінцівок, з відкритими ушкодженнями животів, черепа, з серйозними опіками і отруєнням газом. Велика кількість юнаків мала проникаючі поранення очей, і більшість із них залишилася інвалідами. Мене і сьогодні страшить число зниклих безвісти.
— Є свідчення, що «тітушки» просто затягували повстанців у Маріїнський парк, де влада примусом зробила свій Антимайдан, і там з ними по-садистськи розправлялися.
— Коли «беркутівці» відтіснили мітинг із Грушевського, застосувавши світло-шумові гранати та помпові рушниці, безслідно зникло багато майданівців. Також ми наразилися на ганебне явище: поранених, яких ми після надання першої допомоги почали доправляти в лікарні різних районів столиці, камуфльовані «чоловічки» викрадали звідти і вивозили у невідомому напрямку. Це взагалі безпрецедентний злочин навіть для воєнного часу... А відеозапис, що облетів весь світ, де снайпер розстрілює дівчину-волонтера з розпізнавальними знаками медслужби, котра витягувала з-під обстрілу пораненого, — це справжній фашизм. Лише один цей епізод вартий Гаазького трибуналу за злочин проти людяності! Втім, нелюди вели прицільний вогонь і по журналістах, які мали спеціальні жилети з написом «Преса».
— Влада не виявляла милосердя навіть до тих, хто вимушений був стояти по їхній бік барикад, — солдатів внутрішніх військ і навіть «беркутівців».
— Так, у цьому ми мали можливість неодноразово пересвідчитися на власні очі. Якось у наш польовий госпіталь заскочив офіцер з того боку, попросив надати допомогу кільком силовикам, бо на них просто махнули рукою. Довелося мені переходити лінію «фронту», робити з картонних ящиків джгути і наклади юним солдатикам... А скільки з них зазнали обмороження! Коли градусник показував мінус 20, їх змушували стояти по дві години в тих клятих шеренгах. Я тоді надсилала листи в АП з вимогою зменшити тривалість вахти тим бідним рядовим і сержантам до 30 хвилин, але ніхто на це не зважав. Скільки серед них виявиться інвалідів — просто жах.
— Справжня трагедія розігралася, коли спецназ, за свідченнями ЗМІ — «Альфа», підпалив Будинок профспілок.
— То справді масове вбивство... Вони ж знали, що в Будинку профспілок діє шпиталь, три поверхи забиті пораненими, і вчинили таку диявольську операцію. Медики, ризикуючи собою, багатьох постраждалих винесли звідти, а багатьох не встигли. Є шокуючі фотознімки цього згарища, що служать доказом бездушності режиму.
— Ви не тільки ходили під вогнем снайперів, а й устигали бити в усі дзвони, аби міжнародна спільнота якось реагувала на розправу над мирними протестувальниками. Як Вам це вдавалося?
— Саме 18-го ввечері вийшов на зв’язок представник посольства Швеції, запитує, що в нас коїться, адже в уряді Азарова його запевняють, нібито жодних потерпілих нема. Кажу, приїздіть — і побачите. Цілу ніч я возила його по лікарнях, показувала поранених і цих сердешних із прямими влучаннями в серце показала... Вже два місяці, говорю йому, я стукаю в двері всіх зарубіжних представництв, а ви якісь безпорадні, зберігаєте мовчанку... Вранці посольство виступило із різкою заявою, в якій назвало речі своїми іменами, наголосивши, що влада Януковича воює з власним народом. Це пожвавило реакцію інших дипломатів та урядів багатьох країн на криваві події в Україні.
— Тепер усім зрозуміло: якби не медики-волонтери, жертв на Майдані було б незрівнянно більше. Проте провладні глашатаї не соромились очорнювати ваш рух, закидаючи, ніби все це робиться на гроші США та трійки лідерів тодішньої опозиції.
— Це звичайна метода диктаторів, а в нас вона мала ще й кримінальний окрас. Якщо коротко, то ми просто не могли спостерігати за подіями, як багато хто лежачи на дивані. Тому й долучилися до активістів. Ніхто нікому не телефонував, нічого не обіцяв, згуртувалися вже на Майдані. Діяли за принципом: «Якщо не ми, то хто?» За три місяці я пересвідчилася, що люди на Майдані стояли і стоять за те, щоб у нашій країні не було корупції, не правив бал криміналітет, аби в державі панувала справедливість і люди мали достаток. Особисто я готова знову на передову, бо пам’ять про полеглих хлопців, оту Небесну сотню, ніколи не дозволить змиритися з кривдою і безправ’ям народу. Вважаю, що слід утворити громадську платформу розвитку України.
— Ви маєте на увазі платформу «80+»?
— Мета цієї громадської платформи — об’єднати всіх, хто вболіває за розвиток системи охорони здоров’я, галузей освіти, екології, духовності та культури задля збільшення тривалості життя українців. Олігархи й диктатори дбають лише про себе, нещадно грабуючи маси. А чи знаєте, що тривалість життя чоловіків в Україні — чи не найнижча в Європі — 63 роки? В ЄС — 80 і більше. Звідси й назва платформи.
— Отже, Майдан має ще достатньо завдань?
— Я ходжу на Майдан як на сповідь у церкву, і так сприймати його мають усі чиновники. Я не стояла там за цей уряд, за зміну облич і вивісок на кабінетах. Я — за зміну системи влади. Такої влади, за якої наші люди матимуть гідне, справедливе, довге життя.
— Майдан вас розуміє. Адже, коли ви тримали слово під час віча, лави щиро скандували: «Мо-ло-дець!». З днем медика Вас, і нехай ті трагічні події ніколи не повторяться.
Олександр МИХАЙЛЮТА ("Сільські вісті").
Немає коментарів:
Дописати коментар